Більшість ранків Володимир починає однаково — виходить у свої поля. Уже понад три десятиліття земля навколо Калинівки на Миколаївщині визначає ритм його життя. Сімейна ферма, заснована у 1995 році, була однією з перших у районі. До повномасштабного вторгнення він уявляв майбутнє просто: «Я думав, що все буде добре. Ми будемо жити, розвиватися, їздити на море, смажити шашлики й працювати спокійно». Але війна прийшла прямо на поріг.
Російські обстріли пошкодили техніку, знищили склад із просом та залишили сімейний дім із вибитими вікнами й пошкодженим дахом. Після полону під час оборони Маріуполя, повернувся додому з рішучістю відновити господарство. Відновлення стало щоденною справою: до війни вони утримували курей, качок, гусей, корів і свиней, тепер поступово починають знову. Робота біля фронту має свою рутину:
«Ти працюєш, але час від часу треба підняти голову й подивитися в небо, щоб переконатися, що нічого не летить».
Війна — не єдина невизначеність. Роки посухи, нерівномірні опади та зростання температури змінюють сільське господарство на півдні України. Володимир почав вирощувати овочі у теплицях поряд із ячменем та соняшником, адаптуючись до клімату, який став таким же непередбачуваним, як і війна.
«Клімат змінюється, і ми маємо до цього пристосовуватися», — каже він.
Для Володимира земля — це більше, ніж засіб до існування. «Земля тримає тебе у цьому світі. Вона дає причину жити й працювати». Навіть зараз поля дарують відчуття спокою: «Коли працюєш на землі, немає дурних думок. Ти заспокоюєшся. Просто працюєш». Його врожай зрештою залишає Україну через порти й потрапляє далеко за межі полів, де він вирощений. «Десь ми когось годуємо. Світ великий. Людям потрібно їсти».
Знання цього додає сенсу його праці: «Це означає, що я працюю не дарма. Це означає, що я корисний цьому світу». На запитання, що допомагає рухатися вперед, він відповідає просто: «Без віри тут далеко не підеш». Він переконаний, що ферма відновиться: «Ми відновимося й будемо розвиватися. Ніхто не збирається здаватися».
Попри пережите, Володимир легко усміхається. Не тому, що минуле забуте, а тому, що він вирішив не дозволяти йому визначати своє життя. «Усмішка завжди допомагає. Якщо ми будемо сумні й нещасні, кому від цього легше? Нікому. Треба усміхатися й брати від життя хороше».
